Тривалість: 8 год.

Відстань: 150 км

Маршрут: Івано-Франківськ - Отинія - Коломия - Івано-Франківськ

Екскурсійні об'єкти: міська ратуша, центральна частина міста, музей писанки, музей історії міста Коломиї, музей Гуцульщини та Покуття

Вартість: під запит

Опис:

Історія стародавньої Коломиї, особливо її долітописна доба, сягає у глибину тисячоліть. Археологи виявили на околицях сучасного міста пам'ятки, які підтверджують, що майже 6 тис. років тому у цій місцевості жили племена, які залишили після себе відому трипільську культуру. Археологічні знахідки разом з пісенними джерелами засвідчують, що Коломия належить до найдавніших галицьких міст. Перша літописна згадка про неї в Галицько-Волинському літописі під 1241 році: "... не можеши отдати ю сима, яко велиции князи держать сию Коломию на роздавание оружникам..."

Хоча, звичайно ж, місто виникло задовго до першої згадки документів про нього. Була тут і фортеця на горі над Чорним Потоком, від якої до нашого часу нічого не залишилося. Замок відновили вже за польського панування (Коломия увійшла до Речі Посполитої в середині XIV столітття). Але розмістилася твердиня вже не на пагорбі, а в районі теперішньої коломийської ратуші. Це був так званий "Старий двір".

1405 року місто отримало Магдебурзьке право, а вже за 6 років тут захазяйнували волохи: місто і все Покуття було продане на 25 років молдавському господареві Олександру - як бакшиш за обіцянку виступити на боці Польщі проти сусідньої Угорщини. Дипломатичні ігри, де пішаками були прості жителі міста... 

В 1490 році Коломийський замок пав перед 10 000 бунтівників повсталого Івана Мухи. А наступні 150 років були чи не найважчим в історії Коломиї. Напади татар, турків, волохів практично щороку грабували місто. Тільки палала Коломия в 1502, 1505, 1513, 1520, 1531, 1589, 1594 роках. Не дивно, що з тих часів так мало збереглося міських споруд - лише дерев'яна церква на цвинтарі, і все. Під час одного такого нападу було зруйновано домініканський монастир над Прутом, а ченці були повішані на хрестах кляшторного цвинтаря.

Площа Ринок за Середньовіччя відрізнялася від знайомої нам тепер. Це був великий незабудований майдан з ратушею посередині. У 1865 році пожежа знищила давню ратушу (з усім магістратським архівом) і більшу частину кам'яниць навколо Ринку. 1877 року звели нову ратушу, вибравши для цього дуже незвичне розташування: на розі. Більше в Україні немає жодного магістрату, щоб стояв впівоберта до головної площі. На тому місці, де б мала стояти - за традицією - ратуша - звели будинки для погорільців.

Як і багато інших прикарпатських міст, Коломия багатіла на солі. Сіллю торгували, сіль добували в селах біля міста. У 1565 році в місті було 50 зваричів солі. А ще місто було чималим транзитним пунктом на шляху до Львова чи Києва. У Коломиї в 1565 році було 150 пекарів тоді як в Белзі - 34, Холмі - 52, Львові - 53, Кам'янці - 63. Місто мало особливі привілеї, які забороняли купцям під загрозою втрати товару торгувати по селах, а виключно тільки в Коломиї. Більше того! Купцям категорично забороняли обминати Коломию. Подібні привілеї були на торгівлю сіллю, а також на право користування на ярмарку тільки коломийською вагою.

Старовинне місто покаже Вам свою історію - величний парафіяльний костел у стилі бароко, який було споруджено 1775 року, військові казарми, ратушу та магістрат, костел єзуїтів, гімназію і скарбничий уряд, будинок товариства "Сокіл" і колишню школу уршулянок, залізничний вокзал та Свято-Михайлівську церкву, а також перлину дерев'яної архітектури — Благовіщенську (або Спаську) церкву в  Коломиї, яка збудована 1587 року, відому ще й своїм чудовим іконостасом та дзвіницею,  а також унікальний музей писанки, музей народного мистецтва Гуцульщини та Покуття, музей історії міста Коломиї.

  

Тривалість: 14 год.

Відстань: 320 км

Маршрут: Івано-Франківськ - Коломия - Косів - Криворівня - Верховина - Ворохта - Яремче - Івано-Франківськ

Екскурсійні об'єкти: в Коломиї - міська ратуша, музей писанки, музей Гуцульщини та Покуття; в Косові - цетральна частина міста та сувенірний базар; в Криворівні - музей І. Франка, хата-гражда (під запит); в Верховині - музей Кумлика; в Ворохті - канатна дорога, комплекс трамплінів, кам'яний арочний міст, церква Різдва Богородиці; в Яремче - водоспад Пробій на річці Прут, сувенірний базар, ресторан "Гуцульщина", стежка та камінь Довбуша, пам'ятник партизанам-ковпаківцям, церква в селищі Дора 

Вартість: під запит

Опис:

                                                        Це одна з найцікавіших екскурсій по Прикарпаттю. Поїздка знайомить Вас із Коломиєю, Косовом, Криворівнею, Верховиною, Воохтою, Яремче...

Історія стародавньої Коломиї, особливо її долітописна доба, сягає у глибину тисячоліть. Археологи виявили на околицях сучасного міста пам'ятки, які підтверджують, що майже 6 тис. років тому у цій місцевості жили племена, які залишили після себе відому трипільську культуру. Археологічні знахідки разом з пісенними джерелами засвідчують, що Коломия належить до найдавніших галицьких міст. Перша літописна згадка про неї в Галицько-Волинському літописі під 1241 році: "... не можеши отдати ю сима, яко велиции князи держать сию Коломию на роздавание оружникам..."

Хоча, звичайно ж, місто виникло задовго до першої згадки документів про нього. Була тут і фортеця на горі над Чорним Потоком, від якої до нашого часу нічого не залишилося. Замок відновили вже за польського панування (Коломия увійшла до Речі Посполитої в середині XIV столітття). Але розмістилася твердиня вже не на пагорбі, а в районі теперішньої коломийської ратуші. Це був так званий "Старий двір".

1405 року місто отримало Магдебурзьке право, а вже за 6 років тут захазяйнували волохи: місто і все Покуття було продане на 25 років молдавському господареві Олександру - як бакшиш за обіцянку виступити на боці Польщі проти сусідньої Угорщини. Дипломатичні ігри, де пішаками були прості жителі міста...

В 1490 році Коломийський замок пав перед 10 000 бунтівників повсталого Івана Мухи. А наступні 150 років були чи не найважчим в історії Коломиї. Напади татар, турків, волохів практично щороку грабували місто. Тільки палала Коломия в 1502, 1505, 1513, 1520, 1531, 1589, 1594 роках. Не дивно, що з тих часів так мало збереглося міських споруд - лише дерев'яна церква на цвинтарі, і все. Під час одного такого нападу було зруйновано домініканський монастир над Прутом, а ченці були повішані на хрестах кляшторного цвинтаря.

Площа Ринок за Середньовіччя відрізнялася від знайомої нам тепер. Це був великий незабудований майдан з ратушею посередині. У 1865 році пожежа знищила давню ратушу (з усім магістратським архівом) і більшу частину кам'яниць навколо Ринку. 1877 року звели нову ратушу, вибравши для цього дуже незвичне розташування: на розі. Більше в Україні немає жодного магістрату, щоб стояв впівоберта до головної площі. На тому місці, де б мала стояти - за традицією - ратуша - звели будинки для погорільців.

Як і багато інших прикарпатських міст, Коломия багатіла на солі. Сіллю торгували, сіль добували в селах біля міста. У 1565 році в місті було 50 зваричів солі. А ще місто було чималим транзитним пунктом на шляху до Львова чи Києва. У Коломиї в 1565 р. було 150 пекарів тоді як в Белзі - 34, Холмі - 52, Львові - 53, Кам'янці - 63. Місто мало особливі привілеї, які забороняли купцям під загрозою втрати товару торгувати по селах, а виключно тільки в Коломиї. Більше того! Купцям категорично забороняли обминати Коломию. Подібні привілеї були на торгівлю сіллю, а також на право користування на ярмарку тільки коломийською вагою.

Старовинне місто покаже Вам свою історію - величний парафіяльний костел у стилі бароко, який було споруджено 1775 року, військові казарми, ратушу та магістрат, костел єзуїтів, гімназію і скарбничий уряд, будинок товариства "Сокіл" і колишню школу уршулянок, залізничний вокзал та Свято-Михайлівську церкву, а також перлину дерев'яної архітектури — Благовіщенську (або Спаську) церкву в  Коломиї, яка збудована 1587 року, відому ще й своїм чудовим іконостасом та дзвіницею,  а також унікальний музей писанки, музей народного мистецтва Гуцульщини та Покуття, музей історії міста Коломиї.

       

Місто Косів – культурно-туристичний центр, який знаходиться на території Національного природного парку «Гуцульщина». Тут, серед багатства гірських ландшафтів досі збереглись унікальні види флори і фауни, джерела мінеральних вод та гірські водоспади.  Косів та його околиці славні не тільки своєю унікальною природою, чи неповторними звичаями і обрядами його мешканців. Косів – це світова Мекка народно-прикладного мистецтва. Тут представлені не якісь окремі його види, як в інших відомих світових центрах, а практично всі!

Із умілих і працьовитих рук місцевих майстрів виходять Великодні писанки, різьблені, інкрустовані й випалені дерев'яні вази, шкатулки, рахви, пласти, орли, ложки, діжки, бербениці, розписані керамічний посуд, куманці, скульптурки, кахлі, вишиті і ткані сорочки, рушники, килими і верети, ліжники, вироби із бісеру, металу і шкіри...

В Косові знаходиться унікальний і єдиний в Європі Інститут декоративно-прикладного мистецтва з понад сторічною історією, в якому викладають знамениті майстри – нащадки відомих у всьому світі родин Корпанюків, Шкрібляків та Дручкових.

Криворівня  - одне із найстаріших сіл на Гуцульщині (перша письмова згадка про нього походить з 1654р.). Відомий етнограф Володимир Гнатюк назвав його “українськими Афінами”. А Михайло Коцюбинський з не меншим захопленням описував своє перебування в Криворівні: “...яка велична тут природа, яке первісне життя... Збираю матеріал, переживаю природу, дивлюся, слухаю і учусь...”. Гуцульський край справив на Коцюбинського велике враження, і він написав повість "Тіні забутих предків". Тут зняв свій відомий однойменний фільм геніальний режисер Сергій Параджанов.

На початку ХХ ст. Криворівня на кілька літніх місяців ставала “літньою столицею” української культури і літератури. Крім Франка, сюди приїжджав Василь Стефаник, Марко Черемшина, Ольга Кобилянська, Наталя Кобринська, Йосип Маковей, Антін Крушельницький, Михайло Коцюбинський, Гнат Хоткевич, багато інших художників, літераторів. Михайло Грушевський тут мав власну віллу, проте вона згоріла.

Зараз це відоме карпатське село – неофіційна столиця Гуцульщини - бореться за статус села-музею, на його території знаходиться 14 історичних пам’яток: музей І. Франка, гуцульська хата-гражда, церква Різдва Пресвятої Богородиці, у якій, подейкують, народний месник Довбуш зустрів горезвісну Дзвінку, а в ХХ ст. потайки одружився І. Миколайчук.

Та не менш знаменита Криворівня пінявим Чорним Черемошом, зеленими верхами вздовж ріки, густими лісами, квітучими лугами, і повітрям незвичайної чистоти.

   

Селище Ворохта - високогірний курорт, 850 м над рівнем моря, лежить у верхів'ї річки Прут, на території Карпатського природного національного парку.

Перша письмова згадка про Ворохту датується 1820 роком. Цікавою є і назва селища. Існує легенда, що вона походить від прізвища Ворохта, яке носив солдат царської армії, що проживав тут певний час. Селяни полюбили його за мудрість і після смерті солдата назвали селище на його честь. Історія селища як і історія Гуцульщини багата на історичні події та знаменитих людей які в різні часи бували у Ворохті.

На сьогоднішній день Ворохта  - середньогірний кліматичний курорт, туристичний і спортивний центр України. Тут розташовано три спортивні бази: “Авангард”, “Заросляк” і “ Україна”, які займаються підготовкою спортсменів з лижних гонок та біатлону. Тут є комплекс чотирьох трамплінів зі штучним покриттям, прекрасні лижні траси, кілька підйомників (поблизу спортивної бази “Авангард” - 300-м бугельний та 2-км крісельний, на горі Маковиця - 250-м бугельний підйомник) і все необхідне гірськолижне спорядження.

Щодо відпочинку у Ворохті, то з впевненістю можна сказати, що це селище одне з найцікавіших та мальовничих куточків Карпат. Багата історико-культурна та архітектурна спадщина, надзвичайна краса природи, цілюще повітря, а також чудові гірські схили у будь-яку пору року зроблять відпочинок тут насправді незабутнім. В селищі є церква Різдва Пресвятої Богородиці ХVІІ ст. – пам’ятка архітектурного зодчества гуцулів; залізничний кам’яний арочний міст 1894 року; справжні гуцульські колиби. В 21 км. від Ворохти знаходиться спортивна база Заросляк - звідки починається сходження на Говерлу.

Ворохта - ще й відомий кліматичний курорт. Знижений атмосферний тиск, велика інтенсивність сонячної радіації при достатній кількості ультрафіолетових променів, чисте, прозоре повітря, підвищений вміст озону й насиченість фітонцидами сприяють лікуванню захворювань органів дихання.

  

Яремче — низькогірний курорт, розташований на висоті 525 - 560 метрів над рівнем моря,  в надзвичайно мальовничій улоговині між горами на березі річки Прут.

Перша історична згадка про Яремче датуєтьcя 1787 роком. За легендою назва походить від імені гуцула Яреми Годованця, який першим оселився на цій території.

Вже з ХІХ століття Яремче розвивалось як селище дачного типу. Будівництво в 1893-94 роках залізниці Станіслав–Вороненка, яка призначалася для вивезення лісу у промислові райони Австро-Угорщини, спричинило розвиток туризму. Ця залізниця, як інженерно–комунікаційна магістраль, прокладена в складних гірських умовах, є пам"яткою інженерного мистецтва. Завдяки цьому, а також унікальним природним ландшафтам, Яремче стало відомим відпочинковим центром України. Сюди приїжджали відпочиваючі з Відня, Варшави, Кракова, Львова та інших міст. У 1894-1907 роках у місті Яремче було побудовано 70 вілл.

В 1977 році місто Яремче віднесено до категорії міст обласного підпорядкування з включенням у межі міста населених пунктів: Яремче з мікрорайонами Ямна та Дора, смт. Ворохта, сіл: Микуличин, Татарів, Яблуниця, Паляниця. Територія міста Яремче з підпорядкованими населеними пунктами називається територією Яремчанської міської ради.

Майже половина території Яремчанської міськради – 31 тис. га розташована в межах Карпатського державного природного національного парку – першого в Україні, утвореного в 1980 році. Основною метою його створення є збереження унікальних для Центральної Європи природних ландшафтів, що відзначаються багатим генофондом, наявністю рідкісних пралісових екосистем і значним рекреаційним потенціалом, а також сприяння підтриманню екологічного балансу в регіоні. Територія характеризується багатством і різноманітністю видів флори і фауни, багато з яких є унікальними. Тут нараховується 46 видів ссавців (ведмідь, вовк, рись, лисиця, дикий кіт, дикий кабан, олень європейський), 180 видів птахів, численні плазуни, земноводні, риби.

В Яремче зосереджено ряд пам’яток історії та культури, цікавих туристичних обєктів -  церкви св. пророка Іллі (30-ті ХХ ст.) та Архистратига Михаїла (XIX ст.) в Дорі; церква Успення Богородиці в Яремчі (XIX ст.); церква Івана Милостивого в Ямній (1840р.); пам’ятка архітектури дерев’яний ресторан «Гуцульщина»; два сувенірних ринка народного мистецтва Гуцульщини; скелі та камінь Олекси Довбуша; 2 джерела мінеральних вод; вольєр з оленями, козулями та кабанами; памятник партизанам-ковпаківцям та знаменитий водоспад Пробій.

Сьогодні Яремче безумовно є одним з прекрасних куточків Українських Карпат.

  
       

Тривалість: 10 год.

Відстань: 150 км

Маршрут: Івано-Франківськ - Долина - Вигода - Івано-Франківськ

Екскурсійні об'єкти: поїздка трамвайчиком по маршруту: ст. Вигода - ст. Дубовий Кут (13 км)

Вартість: під запит, поїздка трамваєм - 50 грн. з особи

Опис:

Карпатський трамвай - це вузькоколійна залізниця, що збереглася на Прикарпаття з австро-угорських часів.

Історія вузької залізниці (колія більш, ніж у два рази вужча за стандартну) розпочалася в Карпатах в 1873 році, коли австрійський підприємець, барон Леопольд Поппер фон Подгарі переніс з Угорщини в Галичину головний офіс своєї фірми. Підприємство Поппера спеціалізувалося на заготівлі, переробці і збуті деревини. Барон влаштував у Ґорґанах перший тартак (пилораму) у селищі Вигода.

Дирекція цісарсько-королівської залізниці архикнязя Альбрехта прокладала широку залізницю зі Стрия до Станиславова (Івано-Франківськ). У 1875 році цією колією пішли паротяги. Наступний проект — будівництво залізничного полотна до Вигоди — дирекція завершила у 1883 році. Перший поїзд прибув у Вигоду  8 липня. На залізничній станції потяг зустрів сам Поппер. На той час він став поважним власником кількох тисяч моргів (0,57 га) лісів уздовж ріки Свіча. Від широкої залізниці в гори спочатку проклали «конки» — вузькоколійки, якими коні тягнули ліс. Така колія, довжиною три кілометри, сполучила у 1890-му лісопильний завод у Вигоді з тартаком у Старому Мізуні. Вона проходила двома великими мостами на річках Свіча і Мізунька. На той час попперівська лісопильня «Евеліни» була найбільшою в Галичині. По смерті Леопольда Поппера його спадкоємці отримали найбільшу в Австрії промислово-торговельну фірму і 100 тисяч моргів лісів у Галичині та Угорщині.

У шістдесятих роках Вигодська залізниця мала найбільшу протяжність — 180 кілометрів, проходила 160-ма мостами. А загальна довжина усіх ліній вузької колії в Карпатах — Бескидської (Сколівська гілка), Вигодської (Мізунська гілка) та Брошнівської (Осмолодська гілка) — сягала майже 1000 кілометрів. Тоді ж Москва офіційно проголосила вузькоколійку нерентабельною і дала вказівку демонтувати частину залізниці. Процес руйнації тривав до кінця дев’яностих. Останнього, цілком нищівного удару вузькій залізниці в Карпатах завдали повені 1998-го та 2000-го років. Стихія знищила більше половини діючих ліній. Справу природи довершили люди: десятки кілометрів рейок розібрали і здали в брухт. Вдалося реанімувати лише Мізунську гілку — наразі вона єдина відновлена повністю.

Під час подорожі трамваєм Ви зможете відвідати лісництва, де ознайомитесь з місцевою флорою та фауною, скуштувати води цілющих джерел, помилуватись неповторними  карпатськими краєвидами...

    

Тривалість:  3-4 год.

Маршрут: Івано-Франківськ (пішохідна)

Екскурсійні об'єкти: площа Ринок; міська ратуша; майдан Шептицького; ротонда Пресвятої Богородиці; Кафедральний собор; вірменський костьол; синагога; комплекс колишнього замку Потоцьких; "стометрівка"; пам'ятник Адаму Міцкевичу, Івану Франко та Тарасу Шевченко: міський парк, меморіальний сквер, музеї на вибір тощо.

Вартість: 250 - 350 грн.

Опис:

Івано-Франківськ – величний центр Західної України, де представлені багато архітектурних течій, які заворожують не лише туристів, відвідувачів та людей, що приїхали у справах, але й самих мешканців, погляд яких кожного разу завмирає проходячи по вулицях Івано-Франківська.

 На території двох старовинних сіл Заболоття та Княгинин між річками Бистриця Солотвинська та Бистриця Надвірнянська у середині XVII ст. було споруджено фортифікаційну споруду. У 1662 році на даній території магнат Андрій Потоцький заснував місто Станиславів, яке назвав в честь свого молодшого сина. У цьому ж році місто отримало магдебурське право, тобто населенню дозволялось створити свої органи самоврядування, цехи та ремісничі спілки, сповідувати свою релігію.

У серпні 1663 року польський король Ян Казимир юридично підтвердив надання місту Станиславову магдебурзького права і затвердив герб міста у вигляді відчиненої брами із трьома вежами та хрестом у створі воріт. У 1665 році було збудоване дерев'яне приміщення вірменського костьолу. Через рік в місті було збудовано першу дерев'яну міську ратушу. Населення міста різко зросло після приходу вірмен, які прийняли греко-католицьке віросповідання. Остаточно сформувалося розселення різних громад на території фортеці: українці та поляки мешкали у північно-східній частині міста, вірмени - у південній, євреї - у західній. У 1672 році був збудований палац Потоцьких та закладений парафіяльний костьол, який через деякий час був збудований Ф. Корассіні та французьким архітектором К. Беное в українському стилі, обидві памятки збереглися до наших днів.

XVIII століття ознаменувалося тяжкими випробуваннями для міста. Місто переходило з рук в руки поляським, російським та австрійським військам. У 1772 році містом остаточно заволоділи австрійські війська і аж до 1918 році місто перебувало під їхньою владою. В середині XVIII століття розпочався антифеодальний народно-визвольний рух опришків. Так у 1740 році в міській ратуші відбувся суд над опришком Федором Палейчуком та іншими побратимами Олекси Довбуша - відомого ватажка опришків.

На початку XIX століття в місті розпочалися дуже великі зміни, так у 1802 році австрійський уряд відкупив Станиславів і вирішив знищити фортифікаційні мури й вали, а також передав міську ратушу у розпорядження армії, яка перетворила її у складське приміщення та міську тюрму. Йшли інтенсивні роботи по знесенню Станиславівської фортеці: розбиралися укріплення, засипалися фортечні рови, розрівнювалися вали. Фортечний матеріал йшов на бруківку старих й нових вулиць. У 1870 році був закладений фундамент нової ратуші, а через рік збудована нова міська ратуша замість згорілої дерев'яної будівлі.

У вересні 1883 року до міста на запрошення Владислава Дзвонковського знову приїхав Іван Франко. Він мав намір купити клаптик землі й поселитися тут з Михайлом Павликом та його сестрою Ганною. Із цього задуму нічого не вийшло, та поет познайомився з Юзефою Дзвонковською, сестрою Владислава, яка стала його "гордою княгинею". Він присвятив їй кілька віршів та повість "Hе спитавши броду". Франко хотів одружитися з Юзефою та вона, знаючи, що невиліковно хвора, відмовила...

"Явилась друга - гордая княгиня,
Бліда, мов місяць, тиха і сумна.
Таємна й недоступна, мов святиня,
Мене рукою зимною вона
Відсунула і шепнула таємно:
"Мені не жить, тож най умру одна!"
І мовчки щезла там, де вічно темно..."

 13 листопада 1918 року було оголошено про утворення Західно-Української Hародної Республіки (ЗУHР).      1 січня 1919 року Станиславів стає столицею Західно-Української Hародної Республіки у зв'язку з переїздом її уряду спочатку зі Львова до Тернополя, а потім звідти до Станиславова. На другий день відбулося перше засідання Української Hаціональної Ради ЗУHР, яке провів її президент Євген Петрушевич. На початку квітня 1919 року у місті перебував перший президент УHР, видатний український історик Михайло Грушевський. В середині травня під натиском переважаючих сил польської армії генерала Галлєра Українська Галицька Армія відступила за Збруч і уряд ЗУHР залишив Станиславів. Кінець травня 1919 року Станиславів зайняли польські війська. 11 червня 1920 року до міста приїхала представницька делегація країн Антанти, щоб підписати меморандум про приєднання Східної Галичини до панської Польщі. Край офіційно почав називатися Малопольщею.

В 1962 році місто Станиславів перейменоване на Івано-Франківськ на честь геніального Івана Франка, життя і творчість якого нероздільно пов'язані з містом.

Реконструйовані площі, вулиці, сквери по-новому розкрили обличчя міста, котрому минуло 340 років. Проходячи по сучасному місті ви ознайомитесь з історією давнього Станіславова на протязі трьох століть, а також побачите: комплекс палацу Потоцьких – засновників Станиславова; ринкову площу з ратушею – зразок середньовічного містобудування; майдан Шептицького з костелом, собором і старовинною гімназією – духовним осередком давнього міста у стилі бароко; міські вали; доторкнетесь до фортечного муру Станиславівської фортеці, яка була витвором фортифікаційного мистецтва середньовічної Європи; у Меморіальному сквері почуєте про сторінки особистого життя Івана Франка – його другу любов до “гордої княгині”.

Любителів сакрального туризму порадує оновлена площа Шептицького: одна з найдавніших споруд - ренесансний Парафіяльний костел (1703р.), що був свого часу фамільною молитовнею й усипальницею графів Потоцьких. Тепер у ньому функціонує Художній музей, де зосереджені цінні пам’ятки галицького іконопису й барокової культури, твори класиків західноукраїнського i центральноєвропейського малярства. Тут збудована до 2000-лiття християнства елегантна ротонда з фонтаном i фігурою Діви Марії, а також споруда колишнього єзуїтського костелу (1763р.), тепер більше знаний як кафедральний собор Святого Воскресіння УГКЦ. Вірменська церква (1762р.), де в радянські часи в ній містився Музей релігії та атеїзму, тепер - Святопокровський собор Української автокефальної церкви. Саме тут на початку XVIII століття на одній з ікон з очей Діви Марії почали капати сльози. Копія цієї ікони знаходиться на щипці церкви, а оригінал вивезений в 1944 році до Польщі.

А також: синагога; монастир Урсулянок; монастир Василіанок; пам’ятник Христу Спасителю...

     
            

Тривалість: 14 год.

Відстань: 340 км

Маршрут: Івано-Франківськ - Рогатин - Бібрка - Страдч - Івано-Франкове - Івано- Франківськ

Екскурсійні об'єкти: історико-культурний заповідник "Нагуєвичі"

Вартість: під запит

Опис:

Народився Іван Якович Франко 27 серпня 1856 року в селі Нагуєвичах (тепер село Івана Франка) на Дрогобиччині (Львівська область) в родині сільського коваля. Всім серцем Франко любив це село і обезсмертив його у своїй творчості.
На території села створений Державний історико-культурний заповідник “Нагуєвичі” який включає:

• батьківську садибу, в якій Франко написав кращі свої повісті: "Борислав сміється" та "Захар Беркут",
• літературно-меморіальний музей,
• Будинок літератора,
• скульптурно-просторовий ансамбль “Іван Франко і світова література”,
• художньо-меморіальний комплекс “Стежки-дороги Івана Франка”, окрасою якого  є 300-літній дуб.

По дорозі у село привертає увагу меморіальний камінь, на якому вирізьблені слова Рильського:

 

Тривалість: 10 год.

Відстань: 210 км

Маршрут: Івано-Франківськ - Бучач - Зарваниця - Івано-Франківськ

Екскурсійні об'єкти: Марійський духовний комплекс у Зарваниці

Вартість: під запит

Опис:

Село Зарваниця на Тернопільщині славиться чудотворною іконою Матері Божої, яка належить до найдавніших в Україні. Це святе місце відвідують тисячі паломників з усіх куточків світу. 

Подільська святиня, як називають Зарваницю, має свою давню історію. За народними переказами, початки зародження Зарваниці пов'язуються з появою чудотворної ікони Богоматері. Місцина над Стрипою стала надійним прихистком християнства під час наступу монголів на терени Русі-України. Коли у 1240 році був дощенту зруйнований Київ, уцілілі монахи як Боже знамення понесли шляхами неймовірних випробувань на захід своєї єдиної держави найвищий символ набожності.

Один із київських ченців чудом врятувався від ворожих наїзників і опинився на галицькому Поділлі в лісах над рікою Стрипою. Довге скитальство та нестерпний голод так знесилили його, що, умиротворений надією на допомогу Богоматері, чернець заснув. У сні відкрилась перед ним райська місцина: оповита чарівним серпанком долина, погаптована різнобарвними квітами і освітлена дивним сяйвом. В його блиску з'явилася Мати Божа з двома ангелами, які мали в руках білі лілії. Чернець упав перед Пречистою Дівою Марією на коліна. Вона із усміхом подала йому в руки край свого омофора. Пробудившись, побачив чудову долину, оточену віночком густого лісу. Раптом у росяній траві засвітилося джерело чистої води, а над ним спалахнула небесним промінням ікона Пресвятої Діви Марії з малим Ісусом на руках.

Чернець пригадав сон і склав поклін Пречистій. Це місце, де зарвав його сон, назвав Зарваницею. Згодом він збудував біля кринички каплицю і примостив у ній ікону Богоматері.

Сюди, почувши про чудо, почали приходити люди і поселятися. З роками у затишному видолинку виросли церква і монастир, селянські обійстя. Так почалася Зарваниця.

Перша письмова згадка про село датується 1458 роком. Архівні документи XVIII ст. підтверджують, що Зарваниця обіймала нинішній Вишнівчик і Полісюки. Населений пункт розвивався і став містечком.

У 1662-1688 роках Зарваницю кілька разів стустошували турки і татари. Вони спалили селянські оселі, церкву і монастир. Багатьох людей було вбито, захоплено у полон. Однак ікону Божої Матері вдалося врятувати. Її було перенесено до нової дерев'яної церкви, побудованої в центрі Зарваниці. В ній примостили також чудотворний образ — образ Розп'ятого Спасителя, який коронував в 1742 році львівський митрополит Атаназій Шептицький. До нової церкви урочисто перенесено обидві чудотворні ікони.

В 1867 році заходами пароха о. Профірія Мандичевського урочисто короновано ікону Зарваницької Матері Божої, а старанням кардинала Івана Сімеоді папа Пій IX надав Зарваниці відпустового значення. Відтоді починаються відпустові дні, коли тисячі прочан відвідують це святе місце...

 
 

Тривалість: 14 год.

Відстань: 400 км

Маршрут: Івано-Франківськ - Рогатин - Свірж - Бібрка - Жовква - Крехів - Страдч - Івано- Франківськ

Екскурсійні об'єкти: Свірзький замок; Жовківський замок; центральна частина  міста Жовкви; Крехівський монастир; церка Успіння Пресвятої Богородиці в селі Страдч (при наявності вільного часу)

Вартість: під запит

Опис:

Свірзький замок  збудовано ймовірно в кінці XV ст. Від первісної будівлі залишилися тільки стіни нижніх ярусів. Замок мав добре оборонне розташування, побудований на відособленій горі, оточений болотами, ставками, ровами і розвідним мостом.

В 1648 році замок спалили татари, а під час визвольної війни під проводом Хмельницького в 1648-1654рр. його декілька разів захоплювали козаки. Сучасного вигляду Свірзький замок набув в період з середини XVII ст. по XIX ст., коли став родинною резиденцією графів Цетнерів. Цетнери перебудували замок, заклали парк з ставками, побудували багато господарських будівель. Під час ІІ-ї світової війни замок був пограбований і частково зруйнований. Нова реставрація замку проводилася в 1975–1983 роки.

  
 

Місто Жовква було закладене в 1597 році на землях давньоруського поселення Винники, неподалік древнього міста Щекотів, яке згадувалося у Галицько-Волинському літописі у 1242 році.

А перша згадка в літописах про село Винники відноситься до 1368 року. Розташування поселення на торговій дорозі сприяло його швидкому розвитку. Після розпаду Галицько-Волинського князівства і захоплення його земель Польщою в кінці 16 століття Винники стало власністю гетьмана Станіслава Жолкевського, який згодом одержав королівський привілей Зигмунта III на будівництво нового міста на право назвати нове місто Жовквою (1603р.). З наданням Жовкві Магдебурзького права пожвавилося економічне життя міста та околиць, швидше стали розвиватися ремесла та торгівля.

Для розташування міста Жовкви була вибрана вигідна в оборонному відношенні, вільна від житлової забудови підвищена платформа. Припускається, що розпланування Жовкви за взірцем "Ідеальних міст" здійснив його архітектор - Павло Щасливий, який тоді зводив замок та після нього - костел св. Лаврентія.   В першій половині XVII ст. Жовква перетворилася на укріплене місто-фортецю, оточене валами та ровами. Ринкову площу, розплановану перед замком, з північного та східного боків оточили житлові кам'яниці з відкритими галереями-підсінням.

З 1678 року Жовківський замок став королівською резиденцією Яна III Собеського. У Жовкві діяли п'ять церков, чотири костели, синагога. Славилась високою художністю жовківська збірка живопису, графіки, різьблення, гобеленів, порцеляни, зброї. Прославили місто іконописці та різблярі Жовківського мистецького осередку кінця XVII- поч. XVIII ст.

Дослідник історії Жовкви вірменин Садок Баронч висунув версію про народження тут українського державного діяча і полководця, гетьмана Богдана Хмельницького. Під час визвольної війни українського народу під проводом Богдана Хмельницького у Жовкві двічі побувало козацько-селянське військо.

Під час Північної війни 1700-1721рр., Жовківський замок з грудня 1706 року до квітня 1707 року став резиденцією російського імператора Петра I. В Жовкву у квітні 1707 року приїздив український гетьман І. Мазепа. З Жовкви гетьман відправляв посланця до Саксонії, щоб заручитись підтримкою шведського короля Карла XII.

Жовква невелике місто, яке налічує -  55 пам'яток архітектури світового, національного та регіонального значення, 2 пам'ятки садово-паркового мистецтва, 15 пам'яток історії ! Це про щось та говорить!

 

Крехівський монастир розташований серед вкритих буково-сосновими лісами пагорбів Розточчя, в підніжжі гори Побійної. Він являє собою комплекс, до якого входять церква Св. Миколая, дзвіниця, корпуси келій, господарські будівлі та давні оборонні мури з вежами.

Відомий в історії релігійний та культурний центр, Крехівський монастир перетворився за останні роки в значний осередок релігійного та пізнавального туризму. За народними переказами, монастир заснували монахи Києво-Печерської Лаври.

Крехівський монастир віддавна славився своїми відпустами. Сюди прибували прочани з близьких і далеких сторін.  Тепер,  як і колись,  тисячі віруючих приходять до Крехівського монастиря на літнього Миколая   —   20-22 травня. Поруч монастиря відновлена ритуальна "Хресна дорога", що від монастирських стін, з південних уступів гори Побійної прямує на її вершину. Збереглась збудована в 1938 році каплиця "Гріб Господній", якою завершується "Хресна дорога".

 

Тривалість: 14 год.

Відстань: 240 км

Маршрут: Івано-Франківськ - Надвірна - Яремче - Ворохта - с/б "Заросляк" - Івано-Франківськ

Екскурсійні об'єкти: сходження на гору Говерла

Вартість: під запит

Опис:

                                                                 Справжньою природною прикрасою як Українських Карпат, так і всієї  України є високогірний хребет Чорногора, у складі якого знаходиться найвища точка України - гора Говерла...

     Хребет Чорногора є головним ландшафтним компонентом та популярним екскурсійним об’єктом Українських Карпат, який відвідують тисячі туристів, альпіністів і вчених з багатьох країн світу.

Найвища вершина цього хребта – гора Говерла, яка має правильну пірамідальну форму. Окрім Говерли, тут знаходяться ще чотири вершини, висота яких перевищує 2000 метрів - Чорна Гора (2028 м), Петрос (2020 м), Гутин Томнатик (2013 м), Ребра (2002 м).

Висота Говерли - 2061 метр над рівнем моря. У перекладі з мадярського ця назва означає "сніжна гора". Вершина її насправді сніжна. Та й погода тут часто змінюється: сніг на Говерлі серед літа – не дивина.

На схилах гори — форми плейстоценового заледеніння, каменепади. Бувають снігові лавини. Складається з пісковиків і конгломератів. Вкрита альпійськими луками, чагарниковими пустищами, подекуди — кам'яні осипи. Біля підніжжя — один з витоків Пруту, водоспад. Гора знаходиться у межах охоронної зони Карпатського заповідника.

Вершина Говерли являє собою невеликий плаский майданчик, який дає унікальну можливість любуватися навколишнім ландшафтом у радіусі 360°. З вершини Говерли прекрасно видно увесь чорногорський хребет, що простирається звідси на південний схід.

Комбінація зелених і синіх відтінків віддалених карпатських хребтів залишає в пам'яті людей, що побували на Говерлі, незабутнє враження. Звідси добре видно безліч гірських селищ, струмочків, озер, а також стежок, віялом сповзаючих з гір, що губляться в лісистих схилах.

Гора Говерла - популярний об'єкт літнього та зимового туризму, особливо в останні роки. Основні маршрути на Говерлу включають сходження зі сторони т/б «Заросляк» (через так звану Говерляну), зі сторони урочища Козмещик та по гребеню Чорногірського хребта як зі сторони гори Петрос, так і зі сторони гори Пожижевська.

    

Тривалість: 10 год.

Відстань: 210 км

Маршрут: Івано-Франківськ - Надвірна - Яремче - Ворохта - Івано-Франківськ

Екскурсійні об'єкти: канатна дорога, комплекс трамплінів, кам'яний арочний міст, церква Різдва Богородиці

Вартість: під запит

Опис:

Селище Ворохта - високогірний курорт, 850 м над рівнем моря, лежить у верхів'ї річки Прут, на території Карпатського природного національного парку.

Перша письмова згадка про Ворохту датується 1820 роком. Цікавою є і назва селища. Існує легенда, що вона походить від прізвища Ворохта, яке носив солдат царської армії, що проживав тут певний час. Селяни полюбили його за мудрість і після смерті солдата назвали селище на його честь. Історія селища як і історія Гуцульщини багата на історичні події та знаменитих людей які в різні часи бували у Ворохті.

На сьогоднішній день Ворохта  - середньогірний кліматичний курорт, туристичний і спортивний центр України. Тут розташовано три спортивні бази: “Авангард”, “Заросляк” і “ Україна”, які займаються підготовкою спортсменів з лижних гонок та біатлону. Тут є комплекс чотирьох трамплінів зі штучним покриттям, прекрасні лижні траси, кілька підйомників (поблизу спортивної бази “Авангард” - 300-м бугельний та 2-км крісельний, на горі Маковиця - 250-м бугельний підйомник) і все необхідне гірськолижне спорядження.

Щодо відпочинку у Ворохті, то з впевненістю можна сказати, що це селище одне з найцікавіших та мальовничих куточків Карпат. Багата історико-культурна та архітектурна спадщина, надзвичайна краса природи, цілюще повітря, а також чудові гірські схили у будь-яку пору року зроблять відпочинок тут насправді незабутнім. В селищі є церква Різдва Пресвятої Богородиці ХVІІ ст. – пам’ятка архітектурного зодчества гуцулів; залізничний кам’яний арочний міст 1894 року; справжні гуцульські колиби. В 21 км. від Ворохти знаходиться спортивна база Заросляк - звідки починається сходження на Говерлу.

Ворохта - ще й відомий кліматичний курорт. Знижений атмосферний тиск, велика інтенсивність сонячної радіації при достатній кількості ультрафіолетових променів, чисте, прозоре повітря, підвищений вміст озону й насиченість фітонцидами сприяють лікуванню захворювань органів дихання.

  

Тривалість: 16 год.

Відстань: 600 км

Маршрут: Івано-Франківськ - Стрий - Чинадієве - Мукачеве - Берегове - Івано- Франківськ

Екскурсійні об'єкти: замок Паланок, вілла графа Шенборна, термальний басейн, дегустація

Вартість: під запит

Опис:

У закарпатському містечку Берегове переважна більшість населення — етнічні угорці. Все тут, як у сусідів: термальні джерела, витончена кухня, винні погреба.

Місцеві жителі переважно говорять українсько-угорським суржиком, а на вулицях та в магазинах рідко зустрінеш україномовні вивіски — все мадярською. Замість звичних для українця “вул. Тараса Шевченка” — Sevcsenko utca”. Причому більшість центральних вулиць названі іменами угорських письменників, вчених, художників. Тут навіть годинник звіряють "по Будапешту", адже від закарпатського Берегового до Угорщини якихось кілька кілометрів.

Та все ж Берегове чудове українське містечко над тихою річкою Верке...

У Береговому навіть пізно восени багряніють квіткові клумби, туристи можуть, не поспішаючи, прогулятися тихими вуличками, дивуючись різноманітністю архітектурних стилів. Костел Воздвиження Чесного Хреста — взірець сакральної готики. Він зведений у 1418 році, як і годиться, з високою баштою, готичним склепінням та контрфорсами. Крім того, деякі його архітектурні фрагменти з рисами романтики, що для території України — велика рідкість. Недалеко від нього розташований бароковий палац графа Бетлена, нині історичний музей. Імпозантний та величний має вигляд приміщення міського суду, стара українська гімназія та споруда колишнього готелю “Роял” — колони, портики, глянцева черепиця та австрійська добротність. А тутешній готель “Золота пава”, зведений у стилі “сецесії” та розташований біля самого каналу Вірке, в оточенні клумб та охайних газонів, є своєрідною окрасою містечка. В ньому знаходиться затишне кафе з фотографіями, які ілюструють історію міста та ресторан у стилі срібного століття.

Проте містечко здавна славиться не лише смачною кухнею, а й міцними напоями. Лише вин тут десятки сортів: біле, червоне, рожеве і навіть чорне, крім того, сухе, напівсухе, десертне, з корицею, медом, гвоздикою. Хоча не єдиним вином живе Берегове. Тут є ще й відомий береговський 50-градусний самогон на меду — “спотикач”. Закусують його натуральним овечим сиром від місцевих сироварів.

Основна гордість Берегового — термальні джерела кремнієво-азото-вуглекисло-хлоридно-натрієвих вод високої мінералізації. Аналоги яких зустрічаються на Камчатці, Сахаліні, Ісландії та Новій Зеландії. Температура води береговського басейну-купальні ніколи не опускається нижче 36 градусів, а мінеральна вода надходить у нього зі свердловини 1680 м. Тутешня вода благотворно впливає на здоров’я людей із серцево-судинними недугами, варикозом, артритом, остеохондрозом, захворюваннями нервової системи. Допомагає вилікуватися від наслідків травм кісткової тканини, м’язів та сухожиль. Купатися та поправляти здоров’я в такому басейні особливо приємно не в літню спеку, а пізно восени або навіть взимку.

  

Замок Паланок  в Мукачеве – визначний історико-архітектурний, військово-фортифікаційний та історичний пам’ятник Закарпаття ХIV – ХVIII ст., який знаходиться на вершині 68-ти метрового згаслого вулкану на західній околиці міста.

Часу заснування замку не встановлено, однак достеменно відомо: ще коли замок був дерев’яним, його в 1089 році 50 днів воював половецький хан Кутєшко, та так і відступив без всякої надії на успіх, у 1241 році шестидесятитисячна орда татаро-монголів хана Батия двічі чинила облогу, та обидва рази не покорила його. Сама природа створила цей замок непереможним. За всю історію існування він жодного разу не був підкорений у відкритій і чесній боротьбі.

1396 – 1414рр. подільський князь Федір Корятович на місці старого дерев’яного побудував новий, кам’яний замок, що у модифікованому вигляді зберігся до наших днів. Новозбудований замок міг витримати вогонь будь-якої тогочасної артилерії і був забезпечений всім необхідним для життя і оборони, що відповідало вимогам того часу: товстими мурами до 5 метрів; шеститисячним постійно діючим гарнізоном; 164 гарматами крупного калібру і великою кількістю іншого озброєння; 60 бочками артилерійського пороху, різнокаліберними гарматними ядрами, іншим боєзапасом; величезною кількістю запасу харчів; 86 метровим колодязем, що забезпечував замок своєю власною водою.

1633–1711 роках Мукачівським замком володіють трансільванські князі династії Ракоці, які так удосконалили фортифікацію замку, що він не мав собі рівних у Центральній Європі.

 Будували його зверху вниз протягом століть. Складається він із чотирьох терас, на яких збудовано три замки. Навколо першої, нижньої тераси, сухий рів, через який перекидався міст.  Башта, що охороняла ворота, не збереглася, залишився лише кам’яний фундамент.

Друга тераса розміщена над першою. На ній знаходиться Нижній замок, збудований у 1670 році. Підходи до нього охороняють два міцні бастіони, товщина їх стін досягає 3,5 м.

На третій терасі – Середній замок. У ньому були розміщені господарські, службові, житлові приміщення: комендатура, лицарський зал, арсенал, казарма, кухня.

Четверта, остання тераса, вища за попередню на 6 м. Тут збудований акрополь - Верхній, або Старий замок. Верхня тераса забудована дво- і триповерховими палатами, які утворюють невеликий двір, відкритий лише з боку Середнього замку. У приміщеннях жили його володарі. До палат прибудовано замкову церкву.

З другого поверху Верхнього замку потайний хід вів у башту Корятовича, де катували в’язнів. Фортецю не раз перебудовували, і архітектура її змінювалась. Сучасного вигляду фортеця набула на початку ХVІІІ ст. Утративши своє значення як фортеця, замок до 1897 року слугував тюрмою.

Нині у замку розміщений історичний музей. З висоти замку відкривається мальовнича панорама міста та його околиць.

   

Крім замку Паланок, в Мукачеве є ще цікаві туристичні місця, які варто відвідати: каплиця Св. Мартіна (14 ст.), жіночий монастир на Чернечій горі, міська ратуша, а також замок-вілла графа Шенборна в Чинадієво (діючий санаторій «Карпати»). Цей палац, або замок, був побудований графом Бухеймом Шенборном в 1890-1895 роках. Біля палацу був розбитий чудовий сад-дендрарій з декоративним озером в центрі. Були висаджені рідкісні породи дерев – самшит, катальпа, сосна Веймута, канадська ялина, японська вишня, розовий бук, італійська глиниця...  Вони й зараз ростуть біля санаторію. Сам замок побудований в романтичному стилі, поєднує в собі романські та готичні мотиви. Справді, в ньому є щось середньовічне. Оригінальність палацу ще й в тому, що він має 365 вікон (кількість днів у році),  52 димоходи (кількість тижнів у році) і 12 входів (алегоричний ряд можна доповнити самому)...